Купити диплом про неповну освіту

Купити диплом про неповну освіту

Міністерство освіти Російської Федерації

Київський державний технічний університет

Інститут соціального та виробничого менеджменту

Кафедра економічної теорії та навчань

За виробничій практиці

Керівник по практиці на кафедрі: Керівник по практиці на підприємстві: Саратов 2006

Зміст:

Саратов 2 2006 2 Зміст: 3 Введення 4

Введення

Виробнича практика - це форма навчальних занятті в організаціях (підприємствах) різних форм власності та організаційно - правових форм.

Виробнича практика проводиться з метою вивчення загальних принципів функціонування організацій та установ по управлінню працею і регулювання соціально-трудових відносин, служб зайнятості; принципів організації роботи служб і підрозділів, що займаються питаннями підбору, розстановки та обліку персоналу, відділів кадрів, праці та заробітної плати, відділів управління персоналом, а також аналізу документації, що забезпечує діяльність зазначених служб. Вона дозволяє з'єднати теоретичну підготовку з практичною діяльністю на конкретних робочих місцях. У завдання практики входить:

Я проходила практику в ТОВ «???», розташованого за адресою:???. Практика проходила у відділі кадрів з 17.07.06г. по 30.07.06г. під безпосереднім керівництвом начальника відділу кадрів Мамишева Т.І. За час практики я ознайомилася з діяльністю відділу кадрів, з основними документами з обліку кадрів, з професійними і посадовими обов'язками фахівців відділу, активно брала участь у господарській діяльності організації, а також надавала допомогу фахівцям. Отримані в результаті проходження практики знання і дані представлені в звіті.

Звіт складається з трьох розділів. У першому розділі дана загальна характеристика ТОВ «???»: юридичний статус товариства, мета і предмет діяльності, організаційна структура управління і т.д. Як наочний приклад приведена схема структури управління підприємства. Другий розділ повністю присвячений відділу кадрів. Тут розглядаються загальні положення та основні завдання, організаційна структура та функції підрозділів відділу, представлені посадові права та обов'язки фахівців, а також розглянуто умови праці та проаналізована основна документація відділу. У третьому розділі представлений щоденник практики, який дає уявлення про мою щоденної діяльності в ході проходження практики. За підсумком проходження практики видана характеристика, яка прикладена до звіту.

Глава 1. Загальна характеристика ТОВ «????»

1.1. Техніко-економічна характеристика ТОВ «???»

Товариство з обмеженою відповідальністю «???», іменоване дав ьнейшем "Товариство" засновано Рішенням учасника 28.05.2001 року і діє відповідно до Цивільним Кодексом РФ, Федеральним законом РФ "Про товариства з обмеженою ответс твенность" (далі по тексту - Федеральний закон), іншими нормативними актами Російської Федерації.

Повне фірмове найменування товариства російською мовою: Товариство з обмеженою ответс твенность «???».

Скорочене фірмове найменування товариства: ТОВ «???».

Місце знаходження товариства визначається місцем його державної реєстрації - місто Саратов. Місце постійного перебування суспільства-???. Поштова адреса суспільства збігається з його юридичною адресою. При зміні поштової адреси і відомостей про філії та представництва суспільство зобов'язане повідомити про це органи, що здійснюють державну реєстрацію юридичних осіб.

Товариство є юридичною особою. Суспільство і створено без обмеження терміну дії. Товариство має круглу печатку, яка містить повне фірмове найменування і вказівку на місце знаходження товариства. Товариство має відокремлене майно, самостійний баланс, банківський рахунок, штампи і бланки зі своїм фірмовим найменуванням, фірмову емблему , товарний знак та інші засоби індивідуалізації, може створювати філіали і відкривати представництва як на території Російської Федерації, так і за її межами.

Основною метою Товариства є отримання прибутку. Діяльність товариства направлений також на створення додаткових робочих місць, у тому числі осіб зі зниженою працездатністю, скорочення безробіття, розвиток соціальної інфраструктури міста та обл



Дивитися відео про Купити диплом про неповну освіту

Сильпо Творчий Конкурс Майданнык Руслана Черкаси

Галина Вдовиченко Бора

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

http://knygypirat.blogspot.com/

Роман Бори ще не дописано, тож несподіваний подарунок особняк у Львові міг стати її затишною творчою лабораторією, а став притулком-«рукавичкою» для ще шістьох душ… Старе й мале, давня подруга та дивакуватий незнайомець, кіт і собака та, звісно ж, сама Христина Бора на наших очах стають справжньою сім'єю. Споріднені душі, відверте й щире спілкування вони знаходять, не ховаючись за вигаданими ніками й аватарками. Але на те воно й життя, аби дивувати справді неймовірними, але невіртуальними, сюрпризами. Може, варто й нам скуштувати реального життя?

Цілком закономірно, що книжки Галини Вдовиченко швидко й безпомилково знайшли свого читача, себто читачку. Вони дуже точно, як пазл на своє місце, лягли в нішу очікувань саме тієї частини жіночої аудиторії, що звикла носити у торбинках книжки на випадок, якщо трапиться вільна хвилинка. Вільна хвилинка у цих жінок (не плутати з гламурними поглиначками дамських романів) випадає нечасто: вони працюють, вони постійно в русі, до того ж на них, як правило, і родина, і друзі, і господарство, і домашні тварини, і взагалі всі можливі проблеми цього світу.

Творчість Галини Вдовиченко приклад якісної феміністичної прози в сучасній українській літературі.

…Це поетика Франсуази Саган, традиційність Шарлотти Бронте, романтика Ірен Роздобудько та казковість самої Галини Вдовиченко. І, як показує практика, жінки не лишають поза увагою такий мікс.

Газета «Дзеркало тижня»

Роман Галини Вдовиченко «Пів'яблука» в мережі уже встигли «охрестити» українським аналогом відомого серіалу «Секс і місто», і це, безперечно, підігріло інтерес публіки до чергової коронованої книжки.

Сайт «Книгобачення»

Ну нарешті, криза середнього віку залишила чоловіче співтовариство і рушила в бік жінок. І слушно рушила, бо ж одразу стала мати більш людяний вираз обличчя.

Роман Галини Вдовиченко нагадує казку: добру та з обов'язковою перемогою добра.

…Авторка руйнує стереотип «про щасливих людей читати нецікаво».

Чому це сталося саме зі мною?

Хіба взагалі таке буває?

Банальна думка у небанальній ситуації. Та що там! Неймовірній ситуації.

Христина Бора тихо причинила за собою двері нотаріальної контори і застигла на ганку. Вітер гнав уздовж вулиці сірі хвилі осіннього дощу ті йшли виразними смугами: темно-сіра, світло-сіра, свинець срібло, свинець срібло. Дрібними краплями засівало навіть сюди, під глибокий дашок над двома сірими від вологи колонами. Освіжаючий холодний душ у розпашіле обличчя саме те, що потрібно, аби прийти до тями.

Від незнайомої людини.

Господи, дім! Дім, чорт забирай! Повна маячня.

Нічого за півжиття не заробила, про свій будинок вже й не мріяла, як раптом без жодних зусиль, без поруху пальця, як грім серед ясного неба отримайте, будь ласка, документи, згідно із волею Володимира Лисковича, ви відтепер є власницею будинку, ось адреса, необхідні витрати з вашого боку наперед оплачено попереднім власником.

Бора не розуміє значення слів, ніяк не може второпати, що відбувається. Вона справляє враження повної ідіотки. Незворушно-свинцевий вираз обличчя огрядного нотаріуса, промовиста черга швидких поглядів його яскравої помічниці. Вітаємо, нам дуже приємно. Дякую, е-е-е, мені теж. Хоча це просто слова, приємно неприємно; дивно ось точне слово. Саме дивно. Ось так.

Відчуття дощового пилу на обличчі цілком реальне. І документи Бора розшпилює сумку, аби на них подивитись, торкається пальцями цупкого коричневого конверта зі зв'язкою незнайомих ключів цей вагомий додаток переконує більше, ніж усі папери з печатками. Десь у Львові існує будинок, що належить їй, Христині Борі.

…Коли нотаріус розклав папери і, глянувши на Бору поверх окулярів, назвав незнайоме прізвище таємного благодійника, вони кілька секунд дивилися одне на одного: удавано-неупереджений нотаріус і щиро вражена Бора. «Але чому? запитала вона. У нього що, нікого з рідних немає?..» Вона дратувала нотаріуса. Той намагався не виказувати цього, а от помічниця з акриловими нігтями, схожими на пазурі… Як вона працює за комп'ютером із такими довжелезними, хижими кігтями?

Вже на ганку нотаріальної контори її раптом наче шпигнуло: Володимир, Володимир… як він сказав прізвище? Лискович. Може, йдеться про… Справді, саме Лискович. Чи Лискевич? Якось так звучало прізвище Володьки. Точно! Це Володька. Бачилась з ним востаннє бозна-коли. Одразу й не пригадаєш. Після з'ясування стосунків більше не зустрічались. Хіба коротко і випадково. Та ні, навіть коротко не бачились. І нічого не чула про нього. Фантастика. Витягнула парасолю. Розчахнула її, затулилася від вітру та дощу, хоча це й не дуже допомагало, і побігла до трамвайної зупинки, відчуваючи, як у правому черевику робиться холодно й вогко.

Правки у тексті були незначні, здебільшого пунктуаційні. Автор історичної повісті непогано володів мовою, натомість раз у раз припускався помилок, яких міг би уникнути, якби не лінувався зазирнути у словник. Бора виправила «інь-янь» на «інь-ян», «дермантин» на «дерматин» і, звірившись з енциклопедією, змінила авторського мессершмідта на мессершмітта. У середу працювала у видавництві здавала правлені тексти, вибирала, якщо була можливість вибору, нові тексти на правку, залишаючись часом аж до вечора. Особливо якщо ніхто не заважав й терміни підходили до кінця, бо вдома доводилось відволікатись на щось інше. Ще й свій роман нарешті пішов, упевнено й незворотньо, як зсув грунту, хоч перед тим була тривала пауза, коли вже думала, що ніколи не писатиме. У видавництві, на щастя, графік відвідування був вільний працюй де хочеш, хоч тут, хоч вдома, хоч у ка



Картинки про Купити диплом про неповну освіту з Google, Bing



Усе почалося після того, як нас трьох вигнали з уроку.

Або навіть раніше — коли товста біологиня завагітніла.

Або ще раніше — коли Вову Рудика зробили старостою класу.

Або після того, як Вітя Стародуб попався на крадіжці і йому дали останній шанс, випустивши на випробувальний термін.

Або взагалі все почалося відтоді, як Стародуб лишився на другий рік і опинився в одному класі з Рудиком.

З того часу минуло страшно сказати — двадцять років. Учора мені стукнуло тридцять п'ять, і зараз я лежу на дивані, скрутившись літерою «зю», бо день народження — раз на рік, а бодун при цьому ніхто не відміняв. На роботу я не спішу. В принципі вона в мене є, але народ добрий і все розуміє — мужики підміняють мене сьогодні на базарі. Тому головне завдання для мене на сьогоднішній день — не похмелятися. Чи похмелитися грамотно, без ексцесів.

За вікном — сьома ранку, листопад і дощ, який, мабуть, скоро пройде. Ранкові дощі скоро минають. Та поки він шумить, можна зосередитися на шелестінні крапель і подумати про щось, аби викинути з голови дурні думки про продовження бенкету чи різні способи самогубства — нормальна реакція організму на алкогольне отруєння.

...Я й раніше згадував ті травневі дні вісімдесят п'ятого. Школа далі не світила, у перспективі — лише ПТУ1. Як тринділи тоді по радіо — перші кроки в доросле життя. Що таке доросле життя і чим воно відрізняється від недорослого, я не розумію досі. Поки перша жінка жила зі мною, я намагався пояснити це синкові, коли він запитав: «Па, а коли я буду до'ослий?» Здається, тоді ми вперше серйозно погавкалися з жінкою. Я почав щось грузити малому стосовно того, що доросла людина — це така, яка багато вміє, багато знає, може сама вирішувати різні питання і дбати про свою сім'ю. Жінка почула це і завела: «Бач, синок, значить, батько твій ще не дорослий. Правда, уже й не дитина наче!»

Діставала, значить, десь років з півтора, коли нарешті сама нарвалася. Ти, каже, навіть по морді жінці дати не можеш... Ну, я не витримав, дав... Тепер до мене ото Людка прийде, і мені з головою хватає. З головою... Я натягую ковдру на голову. Так краще думається.

Уже не вперше я ловлю себе на згадках того, яким я був у чотирнадцять років. І це не просто згадки, а один і той самий спогад: як ми втекли з дому, як ночували в гаражі, як нас побили менти і врятувала проститутка, як... Словом, багато чого трапилося з нами тоді за досить короткий час. І хоча далі по життю особисто я потрапляв у ситуації, перед якими та давня дитяча пригода виглядала справді дитячою і зовсім не пригодою, тепер, коли я скрутився під ковдрою в своїй однокімнатній квартирі на дев'ятому поверсі та страждаю з перепою, до мене дійшло: тоді, двадцять років тому, для кожного з нас це все було вперше.

Думаю, саме тоді для мене почалося це саме довбане доросле життя. Тоді, а не в ніжинському ПТУ № 11.

Тому й запам'яталося.

Перший раз випиваєш горілку, тебе вивертає, ти блюєш і кашляєш, тобі соромно й неприємно — але згадується саме це, відчуття сорому і гордості за свій «дорослий» стан водночас. Перший раз із жінкою звичайно нічого не виходить — але твоя ганьба лишається чомусь не найгіршим твоїм спогадом. Як і обличчя першої жінки. Нехай сама вона — далеко не королева краси.

Мабуть, тридцять п'ять років — це такий вік, коли хочеться нехай подумки повернутися назад і подумати: а все могло бути не так...

А що було б, якби...

І чому я зараз лежу ось так на дивані, а не...

Коротше, ось такі, по типу філософські, думки стукають у важку голову. Перевертаюся на живіт, заплющую очі. Мені — чотирнадцять, довкола — травень одна тисяча дев'ятсот вісімдесят п'ятого року, ще тиждень лишився до закінчення навчального року, і дев'ятий клас нашому Зоопарку однозначно не світить. Ми не дуже переживаємо з цього приводу. Нас зовсім не цікавить, що буде далі. Бо ми це знаємо: бурса, завод, армія, знову завод, і нехай там хоч десять перебудов: безробітних і безквартирних у Радянському Союзі не буває.

Майбутнє відоме, а кожен день якось сам проживеться.

ХТО Є ХТО

Не сказав би, що дуже люблю дивитися кіно. Хіба комедії, де можна поржати. Але найбільше я не люблю наші фільми про школу. Зараз їх менше, а тоді просто атас. Нас навіть гуртом вчителі у кіно водили, аби потім на якомусь уроці обговорити, що ми там побачили і як себе поводили герої. Школярі і прєподи, яких грають актори.

Там показують такі дружні класи, де староста розумний, його всі поважають, ходять усією бандою в гості до старенької вчительки, причому — прямо в шкільній формі і з портфелями. А ще всі кіношні школярі люблять суботники, збирати макулатуру, цитувати Пушкіна («Я вас любіл, бо я дебіл!»)2, перевиховувати єдиного серед них, чистеньких, хулігана, брати шефство над двієчником. Причому двієчник сам хоче, аби якась дівка у фартушку і з бантиками взяла над ним шефство і підтягувала його математику. У неї, зарази, колінця кругленькі з-під форменого платтячка видно, а він із нею теорему Піфагора херачить.

Не знаю. Може десь такі класи справді й були. Але точно не в ніжинських школах. Поставити відмінника чи відмінницю старостою класу в школі робітничого району, куди ходить типу вчитися вся районна шпана? Не надо нас дурить.

Хоча до шостого класу старостою в нас була Нінка Лагода, у неї «п'ять»3 стояло навіть зі співу, хоча співала таким рипучим голосом — вуха скручувалися трубочкою. Казали, в неї голосу нема, зате слух є. Ходила в музичну школу, на скрипці дрочилася. Чи восьме березня, чи день учителя, чи різні там комісії з області — Нінка Лагода в актовому залі на постої щось пілікала. Нас усіх завжди заганяли, мусили слухати і руками плескати.

Ще вона любила перед класом виступати. Тоді всі піонерами були, так вона на різних ленінських уроках всяку хрінь грузила про те, що піонери — молодша зміна комсомолу, юні ленінці, а Макогон, Литовченко і Тихий постійно гублять свої піонерські значки і взагалі своєю поведінкою ганьблять. Я ненавидів Нінку Ла�



Leave a Replay

Make sure you enter the(*)required information where indicate.HTML code is not allowed